Мотивація у навчанні
Шановні батьки! Сьогодні я хочу підняти одну з найскладніших тем – як мотивувати дитину, зацікавити її навчанням. Дуже просто говорити, що якщо учень не вчить уроки, намагається під час навчання сісти десь подалі та “зануритися” в телефоні, винен учитель, який не зміг зацікавити цього учня.
Давайте почнемо із такого важливого аспекту навчання як цікавість.
Дитячий мозок так влаштований, що він постійно потребує нової інформації. В докомп’ютерну добу ми брали цю інформацію з книжок. Тоді читання було насолодою. Читати важче, ніж переглядати відео. Крім того, відео є більш спокусливим, яскравішим, настирливішим, якщо так можна сказати. А організм влаштовано так, що ми схильні вибирати простіший шлях. Без цього не відбулася б еволюція, і ми досі жили б у печерах та полювали важкими і тупими кам’яними сокирами.
Звичайній дитині простіше і приємніше подивитися відео з котиками чи просто зануритися у комп’ютер чи телефон, ніж почитати “Пригоди Тома Сойєра” Марка Твена або “Тореадорів з Васюківки” Нестайка. Це, до речі, шкільна програма, від якої діти стогнуть і кажуть, що це нецікаві книжки і що в них “многобукв”. А що вже казати, якщо тема складніша, якщо вона потребує більших зусиль, ніж просто прочитати пару сторінок у підручнику? А якщо йдеться про алгебру, фізику, хімію, історію, де треба запам’ятати дати, прізвища?
У “битві” за цікавість дитини книжка найчастіше буде програвати комп’ютеру. Ті, хто читають книжки, завжди будуть керувати тими, хто дивитися телевізор. Чому? Бо у тих, хто читає, більше розвинена уява, фантазія. Вони здатні створювати інтелектуальний продукт, який зараз буде цінуватися дорожче, ніж матеріальний. А ті, хто дивиться телевізор або грається в комп’ютерні ігри чи сидить в чатах, споживають готовий продукт. Отже, цікавість до навчання, до книжки програє комп’ютеру.
Має бути якийсь стимул. Отже, якою має бути винагорода за те, що дитина перемогла себе й почитала підручник? У нас, вчителів, є один інструмент – оцінка. Зараз вартість оцінки сильно знизилася. І якщо на фразу вчителя “За те, що ти нічого не знаєш, не робиш на уроці, заважаєш іншим, я поставлю тобі двійку”, дитина відповідає: “А мені байдуже, ставте хоч сто двійок”, ми, вчителі, розуміємо, що, швидше за все, байдуже батькам цієї дитини. Це вони не цікавляться тим, як вчиться їх син чи дочка. Чи підготував уроки, коли і що вивчив, що з предметів подобається і т.д.
Інколи батьки цікавляться, намагаються примусити дитину вчитися, але він чи вона впевнені, що їм не потрібні якісь знання, це зайва інформація і що й з поганими оцінками та низькими знаннями можна нормально влаштуватися в житті.
Так не кажуть діти 1-4 класів. Якщо учні молодших класів не вчаться, то їм або нецікаво (сидять годинами з комп’ютером чи телефоном?), або у них складні життєві обставини (батьки розлучилися, хтось з родини п’є, скрутне матеріальне становище) і дітям просто не до виконання домашніх завдань, у них є більш важливі проблеми.
Голосно заявляють про те, що знання з деяких предметів їм не потрібні – підлітки і старшокласники. Якщо діти так кажуть, отже, їм це для чогось потрібно. Для чого? В першу чергу для захисту своєї самооцінки. Звучить дивно, чи не так? Я не буду вчитися для того, що не постраждала моя самооцінка. Але тут є своя логіка. Сьогодні ми маємо величезні об’єми інформації в різних галузях. Учень розуміє, що йому не наздогнати кращих з кращих одночасно і в математиці, і в природничих науках, і в гуманітарних. Втомившись справлятися з програмою, він вирішує, що гуманітарний блок або математичний йому не потрібний. І перестає вчити ці предмети. Цілком і повністю. Дозволяє собі не працювати на уроці, не слухати вчителя, не тільки не вчити домашні завдання. В результаті він чи вона не здатні показати якісь знання навіть на елементарному рівні, на 4-5 балів за 12-бальною шкалою. Ще раз: я не можу бути кращим в усіх напрямках, тому результат якогось напрямку мене не цікавить. Тут я раджу батькам поговорити з дитиною та або підтримати її і не вимагати з неї добрих оцінок з тих предметів, від яких вона відмовилася, або спробувати переконати свого сина чи доньку, що “знання за плечима не носити”, що “освічена людина має володіти шкільним мінімумом”, що відкинуті ним/нею предмет є цікавим. Також раджу звернутися до психолога для того, щоб провести профорієнтаційні тести, обговорити вибір дитини. І хай досягає успіхів в одній вибраній галузі. Але буває, що дозвіл не працювати в одному напрямку автоматично поширюється і на ще один напрям, і на наступний. Слідкуйте за цим, розмовляйте з вашою дитиною. “Ти ж казав, що хочеш бути програмістом, то чому “з’їхав” з алгебри? Незрозуміла тема? Може, найняти репетитора чи додатково позайматися?”
Мотивацією до навчання може бути також майбутній вступ до ВНЗ. Але рідко яка дитина чітко знає, куди хоче вступати навіть у 9-10 класі. Приблизно уявляє напрям, і то не кожна. Цікаво, що самостійно будувати причинно-наслідкові зв’язки людина починає у лише підлітковому віці. Тому аргумент, що якщо ти не будеш вчитися, то виростеш і станеш двірником, не спрацьовує для молодших учнів. Дитина 10-12 років вважає, що це буде дуже нескоро. Учень починає розуміти, що успішне навчання пов’язане з успішним майбутнім лише у 8-9 класах. Часто саме тоді діти “беруться за голову” і починають вчитися. І саме тому вчителі справедливо вважають 5-7 класи найскладнішими.
Може виникнути запитання, чому ж діти сьогодні так часто не здатні опанувати звичайну шкільну програму? Раніше могли, а тепер не можуть. А тому, що мозок цих дітей і так перевантажено інформацією. Лише не навчальною. Вони думають про пост в соцмережах невідомої дівчини-френда про те, що “чоловіки – такі” чи “дорослі хочуть від нас того” чи “все марнота марнот”, вони чули про фауну гори Кіліманджаро і вже забули про це, бо воно неважливо, бачили, як зробити літаючий дрон з ванної, як виростити у старих ботинках розсаду, думають, як ходити в грі далі, щоб отримати якісь бонуси і ще купу всього іншого. Музика, реклама, фільми, комп’ютерні ігри, соцмережі – це все інформація. Вона нас розважає, забирає наш час та забиває нашу голову. Тут ніколи думати про навчання. І воно видається таким нудним!
Важливим стимулом для навчання могла би стати матеріальна винагорода. Наприклад, грошова премія учням, які найкраще вчаться. Таку практику вже вводять у деяких ліцеях чи коледжах, у приватних школах. Винагородою тут є не лише грошова сума, але й повага учнів: бач, він вчиться не тому, що хоче сподобатися старшим (підлиза), не тому, що “ботан” і не цікавиться справжнім життям, а тому, що вже так заробляє на свої кишенькові витрати. І це круто. Але грошова премія учням може виплачуватися лише з благодійного фонду, держава на це грошей не дає.
Щоб бути успішною, людині потрібне вміння добиватися свого, тобто долати перешкоди і труднощі та концентрація уваги. Мозок працює так, що ми створюємо нові нейронні ланцюжки або “ходимо” вже старими і відомими. Так, коли ми вперше сідали на велосипед, було важко зрозуміти, як тримати кермо, щоб не впасти, як крутити педалі, тримати рівновагу. Ми падали, вставали і пробували знову, і в цей час у нас утворювалися нові нейронні ланцюжки, ніби протоптувалася стежка через високу густу траву. Чим частіше ми повторюємо якусь дію, тим більше “протоптуємо цю стежку”. Те, що ми повторюємо часто, ми вже робимо не задумуючись, на автоматі. Навчання – це завжди створення нових нейронних ланцюжків. Це робота, і доволі непроста. А тепер повернімося до концентрації уваги. В інтернеті – що б ви не робили – чи переглядаєте якісь відео, чи шукаєте потрібну інформацію, чи проглядаєте свою сторінку в соцмережах – увага затримується на невеликий час, 1-5 хвилин. Розробники фільмів дослідили, що якщо сюжет не робить крутий поворот за 10 хв. для дорослих і за 3-5 хв. для дітей, сучасний глядач починає втрачати цікавість, а фільм здається йому затягнутим. Постійне переключення уваги має і позитивний бік – це дає нам вміння швидко орієнтуватися в морі інформації, “сканувати” текст поглядом. При цьому активізується “коротка пам’ять”. Ця пам’ять нестійка. Те, що ми точно знаємо, що складає наш інтелект, “багаж знань”, знаходиться в довготривалій пам’яті. Природа береже наш мозок від перевантаження зайвою інформацією, тому в довготривалу пам’ять проходить лише те, над чим ви працювали під час розтягненого у часі періоду. Всім нам відома ситуація, коли студент готувався всю ніч перед іспитом, а на ранок нічого не може згадати. Це тому, що інформація потрималася в короткотривалій пам’яті та була видалена. Образно кажучи, інформація в довготривалу пам’ять проходить ніби через лійку. Якщо ми наллємо занадто багато, то рідина виллється за межі лійки, всередину посудини пройде невелика частина.
Постійний перегляд коротких повідомлень, нетривалих відео по-перше, привчають нас до розконцентрованої уваги. По-друге, перенасичення інформацією створює “ефект виливання за межі лійки”, коли чув ніби багато всього, але точно нічого не пам’ятаю – у довготривалу пам’ять практично нічого не надходить
І останнє, про що обов’язково варто сказати – це здатність до творчості. Вища ступінь навчання – це вміння створити, вигадати, сконструювати щось самостійно. Діти, як правило, люблять малювати, співати, вдавати з себе когось, ліпити. Все це розвиває творчі здібності та робить людину здатною краще пристосовуватися до змін середовища. Що відбувається з дитиною, у якої з 3-річного віку в руках є планшет? Вона малює? Співає? Ліпить? Їй це не треба, бо вона вже бачить готові картинки та сюжети.
Висновок. Якщо дати дитині обирати планшет, телефон з іграми чи навчання, вона обере планшет. Забагато комп’ютерної інформації: забиває голову, знижує концентрацію, самооцінку та творчі здібності, в решті погіршує навчання. Самостійно усвідомити, що саме їй потрібно та контролювати час, проведений перед гаджетом дитина може лише починаючи з 13-14-річного віку. До того вона не може протистояти цій спокусі. Крім того, дитина повинна усвідомлювати, що батьки не дають їй проводити весь вільний час за комп’ютером не тому, що вони відсталі/ погані/ надто суворі, а знати про небезпеки, які несуть гаджети.
Чи треба забороняти гаджети? Ні. Ми не можемо протистояти розвитку технологій. Але ми можемо контролювати їх вплив на наше життя. Тому просто обмежуйте екранний час дитини. Якщо це учень 1-4 класу, не купуйте йому смартфон, обмежтесь кнопковим телефоном. Запропонуйте звести час, коли дитина дивиться мультики, грає на комп’ютері хоча б до 1-1,5 годин на день. Якщо дитина є учнем середньої школи, більше давайте завдань по дому, робіть щось разом, проводьте весело вихідні, підключіть гуртки, покажіть, що реальне існування може бути не менш цікавим, захоплюючим, ніж віртуальне. Обмежте екранний час до 2х годин на день, зробіть день вільний від комп’ютера. Учню старшої школи вже можна купувати смартфон, але ви маєте право ставити умови. Наприклад, якщо успішність різко знижується, екранний час треба обмежити. Як саме? Домовляйтеся з ним.
І це ми ще не говорили про шкідливий вплив багатогодинного сидіння на поставу, на очі, на фізичне самопочуття. І про те, що можна побачити в інтернеті та про вплив цих відео на дитячу психіку. Це можуть бути сцени сексуального характеру, насильство, жахи.
І я ще не сказала про те, як у дитини формується залежність від ігор, які знімають психологічну напругу. Якщо дитина не вміє справлятися з фрустраціямим, тобто вирішувати проблеми (а цього вчать передусім батьки, і передусім реальним своїм прикладом), то дитина може тікати від важкого реального життя у віртуальне. Там ніби простіше, там можна перезавантажитися, у героя є кілька “життів”. Якщо дитина не навчилася справлятися зі своїми – ще дитячими проблемами – самостійно, то їй буде важко вирішувати проблеми у дорослому віці. З’явиться велика спокуса компенсувати ігри алкоголем або наркотиками.
Щиро бажаю, щоб наші діти вчилися жити в реальному світі, щоб їм це подобалося і щоб це здавалося їм цікавим. Тоді й нам, вчителям, буде простіше мотивувати їх до навчання. А працювати з мотивованими дітьми – це велике задоволення для будь-якого педагога.